<p style="text-align: justify;">Репутаційний ефект від падіння режиму Башара Асада в Сирії для російського диктатора можна порівняти з ситуацією, ніби його відшмагати по щоках прямо на трибуні під час засідання Генеральної асамблеї ООН. Тобто на очах усієї міжнародної спільноти. І це позначатиметься на подальшому ході війни в Україні.</p> <p style="text-align: center;"><strong>Втрачений плацдарм </strong></p> <p style="text-align: justify;">Сирія десятиліттями залишалася головним і єдиним близькосхідним союзником спочатку Радянського Союзу, а потім і РФ. З того часу, як до влади в Дамаску в результаті військового перевороту в 1970 р. прийшов генерал Хафез Асад. Б.Асад, який змінив його 2000 р., продовжував зовнішньополітичний курс батька.</p> <p style="text-align: justify;">Війна в Сирії розпочалася у 2011 р., коли масові протести в рамках т.зв. "арабської весни" переросли у збройні сутички. Цю війну багато хто називає громадянською, але фактично вона гібридна. Тобто, конфлікт між різними групами супроводжувався їхньою прямою військовою підтримкою ззовні.</p> <p style="text-align: justify;">Сирійська війна дуже нагадує афганську. Тут немає чіткого поділу на 2 протиборчі табори – як, наприклад, в Україні. Тут усі воюють проти всіх. Серед основних сил можна виділити курдів, сирійських туркменів, шиїтів, алавітів та джихадистів.</p> <p style="text-align: justify;">Останні три об'єднують представників різних течій ісламу. Тобто, конфлікт багатополярний, має як релігійний ґрунт, так і етнічний, замішаний на сепаратизмі. Тому його дипломатичне врегулювання неодноразово зривалося.</p> <p style="text-align: justify;">Під час військових дій шиїтів підтримував Іран, туркменів – Туреччина, алавітів (опора режиму Асадів) – РФ, "демократичну опозицію" (курдів) – США та країни НАТО.</p> <p style="text-align: justify;">Туркмени створили на півночі країни власну квазідержаву під турецьким протекторатом (умовний аналог "ДНР"-"ЛНР"). Те саме намагалися зробити курди, частина з яких спиралася на <strong>США ("Сирійські демократичні сили", СДС).</strong></p> <p style="text-align: justify;">Однак головною загрозою для офіційної влади були джихадисти, які проголосили у 2013 р. створення <strong>"ісламської держави Іраку та Леванту" (ІДІЛ)</strong> на величезній території від сирійського м.Кобані до іракського м.Мосул.</p> <p style="text-align: justify;">Якраз під приводом боротьби з ними у 2015 р. у сирійську війну «встряла» РФ. Хоча перші ракетні удари російська авіація завдала не по ІДІЛ, а по позиціях <strong>СДС (сили «демократичної опозиції»)</strong> у р-ні м.Алеппо.</p> <p style="text-align: justify;">Услід за авіацією і флотом (у масованих ракетних обстрілах брали участь кораблі Чорноморського і Північного флоту, перекинуті в Середземне море, а також Каспійської флотилії) підключилися сухопутні війська РФ.</p> <p style="text-align: justify;">Чисельність угруповання ніколи не називалася в ЗМІ. Однак у серпні 2018 р. Міноборони РФ повідомляло про 63 012 російських військових, які «отримали бойовий досвід у Сирії».</p> <p style="text-align: justify;">Таким чином, з урахуванням ротацій, одночасно на території країни тоді були присутні близько 20 тис. кадрових солдатів і офіцерів РФ. Це без урахування найманців із російської ПВК «Вагнер». </p> <p style="text-align: justify;">Для порівняння: максимальна чисельність радянського окупаційного контингенту в Афганістані в 1986 р. становила 120 тис. осіб. Тобто, військова присутність у Сирії не була настільки ж масштабною. Але тему максимально експлуатував Кремль і для «внутрішнього користування», і на міжнародній арені.</p> <div class="article__content__img"><img style="display: block; margin-left: auto; margin-right: auto;" src="/upload/media/2024/12/26/001.jpg" alt="" /></div> <p style="text-align: center;"><em>Концерт російських музикантів у руїнах стародавнього міста Пальміра, звільненого від ІДІЛ, 2016 р.</em><em> </em></p> <p style="text-align: justify;">Меседжі путіна дуже прості. Для своїх обивателів: «успішно боремося із загрозою ісламського тероризму на далеких підступах до батьківщини». Для глобальних гравців (насамперед США): «гей, я великий і сильний хлопець, зі мною треба рахуватися».</p> <p style="text-align: justify;">У підсумку на російських багнетах режим Б.Асада простояв ще цілих 13 років. Але в останні роки чисельність угруповання скоротилася до 7,5 тис. осіб.</p> <p style="text-align: justify;">По-перше, основні сили військової машини РФ з 2022 р. задіяні проти України. По-друге, за її підтримки Сирійській арабській армії <strong>(САА, війська офіційного</strong> <strong>уряду)</strong> у 2015-2020 рр. дійсно вдалося досягти значних успіхів.</p> <p style="text-align: justify;">Джихадистів розгромили, підрозділи СДС і <strong>протурецької Сирійської</strong> <strong>національної армії (СНА)</strong> загнали у важкодоступні гірські райони, звідки вони періодично здійснювали вилазки, але не більше того. З проіранськими загонами «Хезбалла» діяла негласна союзницька угода.</p> <p style="text-align: justify;">Тому в Кремлі вважали, що справу зроблено. І потужна присутність у Сирії недоцільна. Але розв'язка виявилася раптовою і дуже швидкою: сили протурецької СНА перейшли в наступ 27 листопада ц.р.</p> <p style="text-align: justify;">А вже 8 грудня вони увійшли в столицю країни Дамаск, не зустрічаючи будь-якого опору з боку урядових військ. Чи не без жодного пострілу. Того ж дня Б.Асад із сім'єю вилетів до Москви, де отримав політичний притулок.</p> <p style="text-align: justify;"> </p> <p style="text-align: center;"><strong>Жага реваншу</strong></p> <p style="text-align: justify;">Такого фіналу не очікував ніхто, у т.ч. на Заході. Що ж сталося? Безумовно, зіграло роль скорочення російської військової присутності, про яке йшлося вище. </p> <p style="text-align: justify;">Також позначилося відволікання Ірану (в Сирії були присутні регулярні частини Корпусу вартових ісламської революції) і «Хезбалла» на новий конфлікт з Ізраїлем. Тобто момент для наступу СНА був обраний ідеально. Але... Все-таки не це мало вирішальне значення.</p> <p style="text-align: justify;">Західні аналітики вказують, що падіння режиму Б.Асада пов'язане з важким економічним становищем у країні. Яке стало наслідком багаторічної війни і санкцій, введених США та їхніми союзниками проти Сирії з 2019 р.</p> <p style="text-align: justify;"><em>«Американські санкції призвели до зубожіння сирійського народу і, зокрема, армійських офіцерів. Є повідомлення, що солдати не отримують платні», </em>–зазначає професор Лондонського університету Ф.Гергес.</p> <p style="text-align: justify;">За даними арабської служби медіакорпорації BBC, місячна зарплата у солдатів урядової армії в Сирії становила $15-17. За словами співрозмовників BBC «цього не вистачає навіть на 3 дні».</p> <p style="text-align: justify;">У такому разі зрозуміло, як повстанцям із СНА за 11 днів вдалося те, чого вони не могли зробити попередні 13 років. І це, до речі, не унікальний кейс. Знову проглядаються паралелі з Афганістаном.</p> <p style="text-align: justify;">Там після виведення американського військового контингенту таліби за місяць із чимось взяли під контроль практично всю країну і увійшли в Кабул, не зустрічаючи жодного опору з боку урядових військ.</p> <div class="article__content__img"><img style="display: block; margin-left: auto; margin-right: auto;" src="/upload/media/2024/12/26/002.png" alt="" /></div> <p style="text-align: justify;">Законному президенту А.Гані довелося рятуватися втечею. Пізніше в інтерв'ю західним ЗМІ він зізнався, що в день, коли таліби захопили Кабул, <em>«прокинувся, не маючи ні найменшого уявлення про те, що цей день стане останнім на посаді президента країни». </em></p> <p style="text-align: justify;">За словами А.Гані, остаточне розуміння того, що трапилося, прийшло до нього тільки на борту евакуаційного літака, що вилетів з Афганістану до Узбекистану. Ймовірно, приблизно такі самі відчуття були й у Б.Асада.</p> <p style="text-align: justify;">У будь-якому разі він тепер «відпрацьований матеріал», його прихильники алавіти здалися і склали зброю. А отже, російська карта бита і більше не розігрується в сирійському пасьянсі. Але з цього не постає, що війна завершилася.</p> <p style="text-align: justify;">Шиїти і курди явно залишаються «при своїй думці» щодо подальших розкладів. Та й джихадисти, які після розгрому ІДІЛ об'єдналися в рух «Хайят Тахрір аш-Шам» і долучилися до СНА під час наступу на Дамаск – навряд чи відмовляться від фанатичних ідей.</p> <p style="text-align: justify;">Строго кажучи, зараз у Сирії «сів у калюжу» не тільки путін. До тих, хто програв, можна віднести і США з їхніми союзниками в НАТО. Оскільки Дамаск у підсумку взяли не «Сирійські демократичні сили», а протурецька Сирійська національна армія.</p> <p style="text-align: justify;">Тому привід «пити шампанське» є тільки у турецького лідера Р.Ердогана. Ну і в ісламських радикалів (щоправда, набагато меншою мірою). Але...</p> <p style="text-align: justify;">США всього лише підтримували одне з опозиційних угруповань, які боролися за владу. Ну, не вийшло (хоча, як зазначалося, крапку в цій історії ще не поставлено). Буває.</p> <p style="text-align: justify;">Тоді як Кремль всіляко підтримував офіційний режим, який у підсумку був повалений. І як тепер бути з «великим і сильним хлопцем, з яким потрібно рахуватися»? Та ніяк. Тепер усім остаточно зрозуміло, що рахуватися непотрібно. </p> <p style="text-align: justify;">«Хлопець», звісно, і справді великий. Але точно не такий сильний, як здавалося. І надалі на нього можна навіть не звертати уваги (якщо в якомусь міжнародному конфлікті Москва знову заявить про свої інтереси). </p> <p style="text-align: justify;">Це якщо зовсім простими словами. Інакше можна сказати, що росія в Сирії ґрунтовно похитнула свої претензії на статус однієї зі світових супердержав.</p> <p style="text-align: justify;">Безумовно, путін усе це прекрасно розуміє. І, звичайно ж, спробує якось реваншуватися на міжнародній арені. Для цього йому критично необхідно закінчити війну в Україні на переможній ноті.</p> <p style="text-align: justify;">Бо якщо піти на поступки ще й там – недовго й самому перетворитися на політично «відпрацьований матеріал». Ну й остаточно записати РФ у цю малопочесну категорію.<u> </u></p> <p style="text-align: justify;">Тому можна не погодитися з думкою низки західних експертів, зокрема, з директором американської гуманітарної організації Syrian Emergency Task Force, який заявив у коментарі ЗМІ, що «<em>бажання допомогти Україні було ще одним фактором, що спонукав</em> (сирійських повстанців – авт.) <em>до наступу, щоб завдати удару по Росії, спільному ворогу».</em></p> <p style="text-align: justify;">Удар по спільному ворогу в Сирії повстанці дійсно завдали. Ось тільки Україні це ніяк не допоможе. Навпаки, «хлюпне масла у вогонь».</p> <p style="text-align: justify;">Саме по собі вивільнення сирійського контингенту і можливість його використання на українському фронті навряд чи сильно вплине на перебіг бойових дій, зважаючи на нечисленність цього контингенту (нагадаємо, 7,5 тис. осіб). </p> <p style="text-align: justify;">А ось реваншистські настрої Путіна після «сирійського ляпаса», найімовірніше, призведуть до активізації російського наступу і посилення переговорної позиції Кремля. До цього треба бути готовими.</p> <p style="text-align: justify;">І, нарешті, коротко про уроки сирійської війни, яка забрала життя понад 500 тис. осіб і зробила біженцями понад 12 млн осіб, за офіційними даними ООН.</p> <p style="text-align: justify;">Урок перший. Використання зарубіжної підтримки для вирішення внутрішньополітичних конфліктів тільки погіршує ситуацію. Бігти по допомогу до сусіда, коли в будинку бійка – найгірша ідея з усіх можливих. На жаль, це стосується і України, її «еліт».</p> <p style="text-align: justify;">Урок другий. Економіка однозначно рулить. Якщо з нею все погано, жоден режим не зможе втриматися при владі, навіть незважаючи на іноземну військову допомогу.</p>